Юридична практика. Як стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з роботи.
Консультацію з цього питання надає начальник відділу правової інформації та консультацій Чернігівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Юлія Бойко (на фото).
По перше слід зазначити, що позови до юридичних осіб пред’являються в суд за їхнім місцезнаходженням (ст. 109 Цивільного процесуального кодексу України).
До позовної заяви необхідно долучити документи, що підтверджують особу позивача, розрахунок середнього заробітку за час затримки виплат сум при звільненні, розрахунок компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати та інші документи.
Правові основи щодо звернення з таким позовом визначені статтями 47, 115-117 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП України), ст. 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати», постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів».
Згідно частини першої статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Стаття 117 КЗпП України зазначає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до ст. ст. 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Відповідно до пункту 7 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159, компенсація проводиться за рахунок джерел, з яких здійснюються відповідні виплати, а саме:
власних коштів — підприємствами, установами та організаціями, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об'єднаннями громадян;
коштів відповідного бюджету — підприємствами, установами та організаціями, що фінансуються чи дотуються з бюджету;
коштів Пенсійного фонду, фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього розпорядку.
Для прикладу зазначимо, до Чернігівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги (місто Чернігів, проспект Миру, 49-А, офіс 709, 7-й поверх, тел. 77-51-68) звернулася клієнтка з питанням щодо стягнення із підприємства середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи. Клієнтка належить до категорії інвалідів, які отримують пенсію або допомогу, що призначається замість пенсії, у розмірі, що не перевищує двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб .
Отримавши доручення, адвокат Ольга Кручек зустрілася з клієнткою, дослідила обставини справи та склала позовну заяву про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні. Адвокат звернулася в інтересах позивача (клієнтки) до суду з позовною заявою до підприємства.
Позивач працювала на підприємстві більше тридцяти років та була звільнена із роботи за п. 3 ст. 40 КЗпП України. При звільненні з позивачем було проведено розрахунок з затримкою.
Деснянський районний суд м. Чернігова вирішив позовні вимоги задовольнити. Стягнути із підприємства на користь клієнтки 784 грн. 26 коп., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
